/Files/images/1_big.jpg

Іван Іванович Шмальгаузен (1884–1963)

Праці І.І. Шмальгаузена ввійшли до золотого фонду вітчизняної і світової науки. Як людина і вчений він відзначався великим талантом дослідника, глибокою принциповістю, величезним працелюбством, безмежною любов’ю до людей і науки. І.І. Шмальгаузену були властиві почуття нового, невпинний пошук істини. Він написав понад 200 наукових праць з еволюційної морфології, ембріології, експериментальної біології, екології, генетики, філогенії тварин і теорії еволюції.

Один із найвидатніших учених ХХ століття Іван Іванович Шмальгаузен народився 1884 року в Києві. Його батько, Іван Федорович, — відомий ботанік, професор Петербурзького та Київського університетів, помер дуже рано. Іван, закінчивши у 1901 році Першу київську чоловічу гімназію, вступив до Імператорського університету св. Володимира на фізико-математичний факультет. Під впливом лекцій видатного вченого О.М. Сєверцова Іван Шмальгаузен уже в студентські роки розпочав дослідження з порівняльної анатомії. Його праця з вивчення розвитку кінцівок земноводних була відзначена золотою медаллю університету. Навчався І.І. Шмальгаузен з перервами: спочатку був виключений з університету за участь у студентських заворушеннях, потім відновився, але невдовзі (під час революції 1905–1907 рр.) університет було закрито. І.І. Шмальгаузену довелося заробляти на життя. Диплом він одержав тільки 1909 року.

У 1912 р. на запрошення свого вчителя О.М. Сєверцова — професора Московського університету, І.І. Шмальгаузен переїхав у Москву і став працювати асистентом, а потім доцентом на його кафедрі порівняльної анатомії. У 1913 р. він блискуче захистив магістерську дисертацію, а в 1916 р. — докторську. З 1918 по 1921 рік І.І. Шмальгаузен працював у Воронезькому університеті, з 1921 по 1937 рік — у Київському. У 20–30-і роки вчений працював дуже напружено, паралельно в Москві й Києві, поєднуючи наукову, викладацьку й організаторську діяльність. Він був професором і завідувачем кафедри Вищого інституту народної освіти (з 1921 р.), дійсним членом Всеукраїнської академії наук (з 1922 р.), організатором і керівником кафедри експериментальної зоології та ряду інших наукових установ, об’єднаних у 1930 р. в Інститут зоології і біології ВУАН (нині Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України). Академік І.І. Шмальгаузен був першим директором цього інституту (1930–1941 рр.).

Створивши власну наукову школу, І.І. Шмальгаузен не втратив тісних зв’язків зі своїм вчителем. Після смерті О.М. Сєверцова він став визнаним лідером радянських еволюційних морфологів і ембріологів, безпосереднім керівником досліджень, які проводилися тоді в цих напрямах у Москві та Києві

Лабораторії, в яких працював учений, стали центрами розвитку експериментальної біології — нової галузі науки. Праця вченого «Фактори еволюції» є цінним внеском не лише в теорію еволюції, а й у нову галузь знань — еволюційну генетику.

В останні роки життя академік І.І. Шмальгаузен захоплювався розробкою математичних методів біологічних досліджень. Великого значення він надавав біологічній кібернетиці, цікавився проблемами біоніки та іншими найновішими напрямами в науці. Учений показав, що організм — складна система, здатна до авторегуляції, тобто до саморозвитку і виправлення порушень розвитку, викликаних несприятливими умовами. Розвиток від яйцеклітини до дорослої особини І.І. Шмальгаузен розглядав як процес, який суворо регулюється на всіх рівнях організації — на рівні клітини, тканини і організму. Іван Іванович працював над книжкою з біологічної кібернетики, але закінчити її не встиг. Посмертно вийшла збірка його статей «Кібернетика та еволюція».

Видатний учений І.І. Шмальгаузен помер у Москві 7 жовтня 1963 р.

Кiлькiсть переглядiв: 101