Гарвей Вільям (William Harvey)

/Files/images/William_Harvey-Foto.jpg

(1 квітня 1578 року-3 червня 1657 року)

Англійський медик, основоположник фізіології та ембріології..

Є істини, які сьогодні, з висот наших знань, здаються цілком очевидними, і навіть важко припустити, що були часи, коли люди не знали їх, а, встановивши, ще й вели про щось запеклі суперечки. Одна з таких істин - велике коло кровообігу в живих організмах - народжувалась особливо важко і в муках.

Нам здається нині смішним що протягом півтори тисячі років панування культури Галена в медицині, мабуть, найдовшого і найреакційнішого культу в історії науки, люди вважали, що нібито артеріальна і венозна кров - зовсім різні рідини, і якщо перша «розносить рух, тепло і життя», то інша покликана «харчувати органи». А смішного тут, далебі, менше, аніж страшного. Інакомислячих тут не могло бути. Мігель Сервет, який замахнувся на догми Галена, поплатився життям, і лише три примірники його книги не попали в протестантське вогнище, що спопелило в Женеві її автора. Далебі, сім кіл пекла пройшли ті, хто дійшов до кола кровообігу. Їх було кілька, цих мужніх першовідкривачів, яким люди поставили пам'ятники: в Мадриді - Мігелю Сервету, в Болоньї - Карло Руїні, Пізі - Андреа Чезальпіно, в Англії - Уїльяму Гарвею, - тому, хто поставив останню крапку.

Він народився 1 квітня 1578 року в Фолкстоуні, в родині заможного купця. Старший син і основний спадкоємець, він, на відміну від братів, був байдужий до цін на шовк і нудився від розмов з капітанами зафрахтованих шхун. Уїльям радо поміняв «діло» спочатку на вузьку лаву в Кентерберійському коледжі, а потім на довгі роки добровільно ув'язнив себе в стінах Кембриджа. В 20 років, набитий всіма «істинами» натурфілософії та середньовічної логіки, ставши людиною освіченою, він ще нічого не вміє. Його ваблять природничі науки, інтуїтивно він відчуває, що саме в них знайде простір для свого гострого розуму. Як було заведено у студентів тих часів, Гарвей вирушає в п'ятирічні мандри, сподіваючись в далеких краях утвердитися в своєму невизначеному ще і несміливому потягові до медицини. Він їде до Франції, далі в Німеччину, потім надовго осідає в Падуї, зачарований лекціями знаменитого анатома Фабріціо Д'аквапенденте. Він жадібно перечитує гори книг і в ці італійські роки проймається медициною, глибоко повіривши у своє покликання.

У Лондоні, з дипломом Падуанського і Кембріджського університетів Гарвей швидко стає модним лікарем, уже через два роки його включили в колегію лондонських лікарів, він обіймає посаду головного медика госпіталю святого Варфоломея і досить вигідно одружується. Широко практикує в найзнатніших родинах Англії, а дружба з Френсісом Беконом допомагає йому Отримати місце «надзвичайного лікаря» Якова 1. Прихильність до Гарвея виявляє і молодий Карл 1. Королівський медик - цей маленький чоловічок, з довгим, чорним, аж синюватим, волоссям і смаглявим, ніби назавжди загорілим, обличчям, - робить чудову кар'єру, і ніхто не знає, що в його лабораторії уже двадцять років важко, повільно, але впевнено визріває відкриття, яке розшматує тисячолітній догмат і його затишне життя. Він робить усе ґрунтовно і неквапливо, і лише 1628 року (Гарвеєві тоді було вже п'ятдесят років) не дома, в Англії, а в далекому Франкфурті виходить його «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин». Тоненька книжечка на 72 сторінки, що зробила його безсмертним.

І тут почалося! Спочатку насипалася мізерія: єзуїти, недоумки-схоласти, молоденький француз Прімроз, італієць Парізіані, - на їхні напади він навіть не схотів відповідати: юні догматики більше дивували його, ніж засмучували. Тоді наніс удар "цар анатомії", особистий лікар Марії Медічі - Ріолан, той самий Ріолан, який тут, у Лондоні, так любенько посміхався і кивав головою слухаючи його! За Ріоланом - Гюї Патен (Мольєр помстився йому за Гарвея, висміявши в своій комедії «Хворий, та й годі»), за Патеном - Черадіні, - ворогів було більше, ніж сторінок у його книзі. «Краще помилки Галена, ніж істини Гарвея!» - такий був їхній бойовий клич. Хворі відмовлялися від його послуг, анонімні листи потрапляли і до короля, та, слід віддати належне Карлові І, він не повірив наклепам, і навіть дозволив своєму медикові ловити у Відзорському парку ланей для дослідів з ембріології. Тепер Гарвея дуже цікавлять проблеми розвитку зародків, та громадянська війна стала на перешкоді. Він все-таки виводить вічну формулу: «Ех evo omnіа» - «Все живе - з яйця». Якби навіть він не відкрив таємниці кровообігу, то й цього було б досить, щоб вважати його класиком науки.

В нагороду за вірність Карл І встигає призначити його деканом одного з коледжів Оксфорда, та дуже скоро після цього Гарвей дізнається, що його високому благодійникові стято голову. Святкуючи перемогу, прибічники Кромвеля грабують і спалюють будинок Гарвея. В полум'ї гинуть рукописи і записи дослідів останніх років. Книгу з ембріології він писав потім уже по пам'яті.

Останні роки Гарвей живе самотньо, багато працює. Вже не треба боротися за своє відкриття: радість визнання прийшла до нього на старості літ. Сімдесятисемирічного дідуся обирають президентом Лондонської медичної колегії, та він відмовляється від почесного крісла: «...цей обов'язок надто важкий для старої людини... Я дуже вболіваю за майбутнє колегії, до якої належу, і не хочу, щоб воно загинуло за час мого головування». Він не любив титулів і ніколи не домагався їх. Він працює. Інколи, натомившись у скрипучому диліжансі, він приїздить до брата Еліаба в сільце побіля Ричмонда, вони розмовляють і п'ють каву.

3 червня 1657 року, прокинувшись, Гарвей відчув, що не може говорити. Він зрозумів, що це кінець, прощався з рідними просто, легко, кожному знайшов маленький подарунок і помер тихо й спокійно.

Кiлькiсть переглядiв: 44