Михайло Симонович Волобуєв

/Files/images/geografi/Безымянный.JPG

1903 - 1972

Михайло Симонович Волобуєв - географ, економіст, патріот України. Народився 1903 року у місті Миколаєві. Михайло вчився в гімназії, але після смерті батька у 1918 році став працювати, допомагаючи матері утримувати родину. Протягом 1921-1922 років Михайло працював заступником завідувача відділу політосвіти Миколаївського губкому, а у 1922-1923 роках - завідувачем Вінницького губернського відділу політосвіти.
У 1923р. Волобуєва відкликають до тодішньої столиці Радянської України м. Харкова для роботи у Головполітосвіті. З 1927р. він був заступником голови. В цей же період він активно займався викладацькою роботою у фармацевтичному та фінансово-економічному технікумах. У 1927 році після закінчення екстерном економічного відділу Інституту профосвіти за спеціальністю "політична економія і економічна статистика" він працював викладачем в Інституті народної освіти. У 1930 році Волобуєв одержав наукову ступінь кандидата економічних наук за сукупністю опублікованих у 1927-1929 роках наукових праць: "Короткий курс політичної економії", "Теория Оппенгеймера и ее критика", "Курс політичної економії. Лекції". Протягом 1930-1933рр. він завідував кафедрою економічних наук Харківського механіко-машинобудівного інституту, тут же став професором.

Окрім державної служби та викладацької роботи Волобуєв займався науково-дослідною діяльністю, працюючи в Інституті економіки. Протягом 1926-1929 років проф. Волобуєв був членом Українського комітету краєзнавства і сприяв становленню в Україні краєзнавчих досліджень та виходу в світ журналу "Краєзнавство".
У 1928 році Михайло Волобуєв опублікував в журналі "Більшовик України" в порядку дискусії статтю "До проблеми української економіки", в якій порушив гострі економічні проблеми, про які не наважувалися писати інші вчені. Він довів, що царська Росія була колоніальною імперією, в якій Україна перебувала на правах колонії "Європейського типу", що проявилося "у відхиленні розвитку продуктивних сил на користь економіки метрополії". Заперечуючи теорію єдності російської економіки, Волобуєв вимагав розглядати Україну як “історично оформлений народногосподарський організм”, що має власні шляхи економічного розвитку. Не менш важливою проблемою, яку порушив Волобуєв у зазначеній статті, була методологія та практика економічного районування. М. Волобуєв привернув увагу громадськості до численних порушень національної політики радянської держави, що виявилися у великодержавному шовінізмі центральної влади до національних республік при формуванні бюджету та розміщенні промисловості.

Для того щоб підвести риску під попереднім важким періодом своєї життєдіяльності, щоб гніт минулого не тяжів над вченим, Михайло Симонович змінив прізвище, додавши до нього прізвище своєї дружини і у такий спосіб він став Волобуєвим-Артемовим. Не менш важливою була зміна напрямів та пріоритетів наукової діяльності. Подальшу наукову діяльність він здійснював в галузі економічної географії. Вченому довелося недовго працювати на географічній ниві, лише 24 роки. За цей період він опублікував один підручник, 3 брошури та 12 наукових статей. Проте відомо, що значення внеску, зробленого вченим у науку, полягає не стільки у кількості виданих наукових праць, скільки у глибині та новизні висунутих ним теорій, концепцій та закономірностей. Про це свідчить частота посилань на праці вченого. У 50 – 70-х роках ХХ ст. на праці Волобуєва-Артемова вчені часто посилалися, але в незалежній Україні, про яку мріяв і за яку постраждав вчений, на жаль, забули про нього.
У 1948 році Михайло Симонович став завідувачем кафедри економічної географії Ростовського-на-Дону фінансово-економічного інституту. Окрім викладацької роботи вчений приділяв велику увагу підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. Він організував періодичне видання "Наукових записок..." кафедри економічної географії.

У 1953 році Волобуєву-Артемову запропонували очолити також кафедру економічної географії Ростовського-на-Дону державного університету, але завідував він недовго, тому що взаємовідносини між ним і викладачами були складними. До 1960 року він ще працював на своїй кафедрі, але погіршення відносин з викладачами призвело до звільнення його з роботи в університеті.Відомо, що у 1957 році президія Харківського обласного суду скасувала постанови судової трійки при Колегії ДПУ СРСР від 24 лютого та 8 травня 1934р. і визнала М. Волобуєва невинним. Нарешті він був реабілітований і закінчилися поневіряння вченого, повернене його чесне ім’я науці та суспільству. М. Волобуєв-Артемов брав активну участь в дискусії з методологічних питань економічної географії, яка велася у 50-х роках на шпальтах журналів "Вопросы философии" та "Известия Всесоюзного географического общества". Жирмунський стверджував, що "економічна географія вивчає в їх історичному розвитку конкретні форми, характер та закономірності розміщення виробництва…". М. Волобуєв-Артемов, втрутившись у цю дискусію, рішуче підтримав погляди М. Жирмунського, О. Константинова та Я. Фейгіна. У 1953 році в "Известиях Всесоюзного географического общества" М. Волобуєв-Артемов опублікував першу географічну статтю, в якій піддав критиці погляди деяких відомих російських географів. Він вважав, що "голова районної школи М. Баранський збочується на позиції ідеалістичного розуміння як довільно створювану конструкцію, а не об’єктивну сутність". Автор звинуватив Баранського у пропаганді "хибної геттнерівської методології". Волобуєв-Артемов не поділяв хорологічну концепцію Геттнера і критикував її прихильників. На його думку, погляди М. Волобуєва-Артемова щодо сутності економічної географії та її місця в системі наук взагалі ведуть до "ліквідації" географії як науки. Ю. Саушкін робить, що "ліквідаторські тенденції деяких географів є зараз найголовнішим гальмом розвитку радянської географії". Розглядаючи сутність "районного напрямку" в радянській економічній географії, Ю. Саушкін вбачав помилковість та протиріччя щодо цього поглядів М. Волобуєва-Артемова. З критикою М. Волобуєва-Артемова виступили також Микола Ляліков та Всеволод Анучин. На захист поглядів М. Волобуєва-Артемова виступив відомий ленінградський економіко-географ Борис Семевський. У 1954 році у видавництві Харківського університету вийшла друком головна праця М. Волобуєва-Артемова "Лекции по вопросам методологии экономической географии" (частина І). Відомо, що у 1956 році Михайло Симонович підготував до друку другу частину своїх "Лекцій …", однак вони не побачили світ. "Лекции…" мали підзаголовок "Вступ до економічної географії" і слугували підручником для студентів із спеціальності "економічна географія". В них популярно було викладено основи теорії та методології економічної географії, зокрема таких наукових положень, як сутність економічної географії та її місце в системі наук, територіальний поділ праці, географічне середовище, географічне положення.

Волобуєв-Артемов розглядав економічну географію як суспільну науку, "яка вивчає розміщення виробництва і територіальний поділ праці в конкретному фізико-географічному та історичному середовищі та досліджує закономірності, що управляють цими суспільними процесами". Він вважав, що розміщення виробництва, хоча і невіддільне від його розвитку, але має свої особливі закономірності, вивчення яких становить завдання економічної географії. У ІІ главі "Лекций…" Волобуєв-Артемов обґрунтував своє розуміння географічного положення та його ролі у територіальному поділі праці. Він стверджував, що з розвитком продуктивних сил змінюється ступінь та характер впливу географічного середовища на суспільство та суспільне виробництво, послаблюється залежність суспільства від природи. Велика увага в підручнику приділена географічному положенню. Він не поділяв визначення економіко-географічного положення, даного М. Баранським, і дав власне: "Економіко-географічним положенням називаються певні просторові відношення, тобто розташування території або пункту відносно економіко-географічних районів, країн, ринків, транспортних шляхів та до фізико-географічного положення".Волобуєв-Артемов постійно цікавився розвитком економічної та географічної науки в Україні. Він підтримав погляди українських вчених (О. Румянцева, Я. Фейгіна, К. Воблого), які у 1952 році в підручнику "Нариси економічної географії УРСР" заявили про існування "окремої економічної науки – економічної географії". У 1958 та 1963 роках М. Волобуєв-Артемов опублікував дві методологічних статті. У першій він піддав критиці погляди В. Анучина як заповзятого прихильника "єдиної географії". У другій статті автор розкрив своє бачення сутності територіального поділу праці як складного суспільно-географічного явища. За визначенням автора "територіальний поділ праці – це система економічних взаємозв’язків та взаємовідношень, що відображають особливості даного засобу виробництва та разом з тим нової продуктивної сили праці". Він розглядав економічний район як "економічно сформовану ланку внутрішнього територіального поділу праці". Вищими формами територіального поділу праці є спеціалізація та кооперування.

Значну увагу вчений приділяв розкриттю загальних закономірностей формування економічних районів та міжнародного поділу праці при капіталізмі. Розвиток територіального поділу праці в умовах капіталізму веде до утворення економічної єдності території. Волобуєв-Артемов вважав, що закони розміщення виробництва і територіального поділу праці – це особливий різновид економічних законів – економіко-географічні закони.Коло наукових інтересів Волобуєва-Артемова не обмежувалося економічною географією. До його наукового доробку потрібно віднести також праці з політичної географії світу. У 50-х роках він опублікував ряд праць з проблем політичної карти світу, типології капіталістичних країн, проблем територіальних вод та відкритого моря. Як бачимо, наукові інтереси вченого були досить широкими, з кожної із досліджених проблем він розробив рекомендації щодо їх вирішення.Про останній період життєдіяльності Волобуєва-Артемова відомо дуже мало. 20 червня 1972 року Михайло Симонович помер від серцевого нападу і похований у Ростові-на-Дону.

Кiлькiсть переглядiв: 1008