Баранський Микола Миколайович

/Files/images/geo_Baransky_new.jpg

Одним з видатних географів був вчений М.М.Баранський (1881-1963 рр.), який заклав основи радянської економічної географії створив наукову школу. Він мав великий вплив на роз­виток радянської географії в цілому. Чимало його праць присвячені загальним проблемам географії. Ним були вироблені методологічні принципи радянського країнознавст­ва, основи географічної (картогра­фічної) генералізації. Багато років його увагу привертала проблема географічного синтезу. Баранськиий перший почав наукову підготовку економіко-географів у вищій школі. Він заснував кафедри економічної географії в ряді вузів, а в Московському університеті – географічний факультет. Щоб згуртувати наукові сили, зміцнити авторитет радянської географії у всьому світі, пов'язати географію з життям, з народним господарством, Баранський заснував дві географічні серії – "Вопросы географии" (1964) та "География и хозяйство" (1958). Велика роль вченого у розвитку шкільної географії. Він був першим редактором журналу "География в школе" (з 1934 по 1948 рр.)., автором широковідомого підручника "Экономическая география Советского Союза. Обзор по областям Госплана" (1927). Його ім'я було добре відоме і за рубежем. Він володів англійською, німецькою, французькою мовами, добре знав літературу, історію. Людина високих моральних якостей, був демократом, зовсім позбавлений демагогії, чинопоклонства, тяги до обхідних шляхів. Герой Соціалістичної Праці, нагороджений багатьма орденами і медалями в тому числі золотими медалями ім.Семенова-Тянь-Шанського, К.Д.Ушинського, Йована Цвіїча – таким був цей талановитий вчений. Серед сузір'я славетних імен на географічному небосхилі виділяється І.С.Щукін (1885-1985 рр.) – патріарх радянської географії. Ще в 30-х роках Щукін став автором багатьох наукових праць в тому числі "Очерки геоморфологии Кавказа", "Общая морфология суши" та ін. Щукін своїми працями заклав основи радянської геоморфології. Його двотомна "Общая морфология суши" стала настільною книгою, що сприяло зростанню цілої плеяди учнів та послідовників. В 1944 р. за ініціативою І.С.Щукіна на географічному факультеті МДУ створюється кафедра геоморфології – перша кафедра такого профілю не тільки в СРСР, але і в усьому світі. Протягом 15 років Щукін завідував нею. Він був невтомним мандрівником, досліджував Кавказ, особливо Вірменське нагір'я, Тянь-Шань, Памір, Копетдаг та ін. Особисті спостереження лягли в основу його книги "Геоморфология Средней Азии" (1983). Географічна наука збагатилась його трьохтомною працею "Общая геоморфология" т.1 (1960), т.ІІ (1964), т.ІІІ (1974). В книзі обгрунтована загальна концепція геоморфології тобто, що вона галузь фізичної географії, яка розглядає рельєф як один з провідних компонентів ландшафту. Щукін звертає увагу на роль тектоніки у формуванні рельєфу. У кожній главі "Общей геоморфологии" міститься цілісна характеристика рельєфу. Автор вивчення рельєфу пов'язує з народногосподарськими завданнями. Багато зроблено вченим у вивченні гірських країн, зокрема написана "Геоморфология Таджикистана", "Очерки физическої географии Средней Азии", що мають велике науково-прикладне значення. І.С.Щукін не тільки географ, він прекрасний знавець живої природи Середньої Азії. Ерудиція, знання іноземних мов, досвід польових досліджень з гоморфології, фізичної географії, геоботаніки та ін. дозволили йому скласти 4-мовний словник фізико-географічних термінів, що включає близько 6000 тисяч термінів. Цей словник не має собі рівних у світовій науковій літературі. Все своє довге життя вчений активно працював, навчав студентів, підвищував рівень підготовки молодих спеціалістів. За видатні заслуги перед географічною наукою І.С.Щукін удостоєний премії ім. Д.А.Анучіна, нагороджений золотою медаллю ім. М.М.Пржевальського, урядовими нагородами. Видатним радянським географом був К.К.Марков (1905-1980 рр.). Він проводив дослідження на території СРСР, в Світовому океані, на різних материках. Написав ряд фундаментальних праць, серед яких "Основные проблемы геоморфологии" (1948), "Палеогеография" (1960). Протягом трьох перших радянських антарктичних експедицій брав участь у дослідженнях. В 1965-1967 рр. у співавторстві з Лазуковим і Ніколаєвим випустив у світ 3-х томну монографію "Четвертичный период". Почав писати підручник "Физическая география мира", і редагувати "Географию Мирового океана". Він запропонував наскрізний метод в географії. Марков виділяє такі конкретні наскрізні методи: порівняльно-описовий, геофізичний, геохімічний, палеогеографічний, картографічний і математичний, космічний. Він створив свою палеогеографічну школу дослідників, куди входять сотні вчених. Марков прийшов до висновку, що найбільшою структурою географічної оболонки є полярна асиметрія. Хоч в цьому сумнівається академік В.Б.Сочава (1963). Марков вважав, що географічний аналіз вимагає від географів не тільки просторової широти, але й історичної глибини. У своїй книзі "Палеогеографія" Марков підійшов до нової концепції: географія не може існувати без історичного підходу до природи. Ним були відкриті деякі закономірності природи в плейстоцені. Марков показав, що для природного процесу плейстоцену характерні: 1) зональність; 2) спрямованість; 3) ритмічність; 4) індивідуальність. Цікава думка вченого про метахронність як явища, що передбачає різноспрямований хід розвитку однорідних явищ, а не лише запізення або випередження подій. Він був прибічником єдиної географії і вважав, що в єдності і полягає душа географії. К.К.Марков – основоположник нової галузі географії – географії Світового океану. Мрією вченого було створення єдиної фізичної георафії світу. Він був ініціатором, співавтором, головним редактором "Географії Світового океану", де простежується ідея про планетарну єдність географічної оболонки, про Світовий океан як цілісну систему. Вчений підмітив парадоксальне положення географії, що полягає в інтегральності, а це суперечить диференційно-аналітичній тенденції. Він добре розумів, що інтеграція та диференціація – два боки єдиного процесу пізнання. Марков підтримував і розвивав системний аналіз, наголошував на аналітичному і синтетичному розгляді природних зон. Він звернув увагу на проблему контактних поверхонь у географічній оболонці. Цю концепцію граничних шарів, де взаємодіють різні за складом речовини, перетворюються енергетичні потоки, виникають різні пограничні ефекти, вчений назвав "поглядом у майбутнє географії". Академік І.П.Герасимов (1905-1985 рр.). Винятково багатогранний вчений-новатор і організатор. З 1936 р. очолював відділ географії у Грунтовому інституті. З 1943 р. і до кінця життя Герасимов працює в інституті Географії АН СРСР, а з 1951 р. – директором. Ще в 1939 р. разом з К.К.Мар­ковим написав підручник "Четвер­тичная геология". Він працював у таких напрямах: четвертинна геоло­гія, геохімія, тектоніка, палеогеогра­фія, грунтознавство, біогеографія. Під його керівництвом і при активній творчій участі створюється "Грунтове районування СРСР", ряд грунтових карт Європи і світу. Разом з Глазовською він написав монографію "Основы почвоведения и географии почв" (1960). За сукупність праць з географії грунтів Герасимову було вручено золоту медаль ім.В.В.Докучаєва. Пізніше він випустив "Генетические, географические и исторические проблемы современного почвоведения" (1976). Герасимов розвивав палеогеографічний напрям. Він ініціатор атласу-монографії "Палеогеография Европы за последние 100 тыс.лет" (1982). Його ідеї конструктивної географії відбились у монографії "Советская конструктивная география. Задачи, подходы, результаты" (1976). Герасимов був вченим-інтернаціоналістом. За активну участь у створенні атласу Куби він був удостоєний Державної премії СРСР за 1973 р. Великий вклад Герасимова у розвиток сучасної геоморфології. Ним розроблений морфоструктурний аналіз – один з важливих напрямів геоморфології. Цей метод базується на співставленні морфологічних особливостей земної поверхні з її геологічною будовою і складом новітніх відкладів. Він складається з комплексу методичних прийомів, спрямованих на вивчення прямого чи опосередкованого зв'язку між формами рельєфу сучасної поверхні і будовою надр. Це дозволяє вирішувати пряме завдання геоморфології – вивчення структурної основи рельєфу. Морфоструктурний аналіз потрібний і для з'ясування впливу тектоніки на морфоструктури. Він озброює практиків методом пошуків корисних копалин. Герасимов родоначальник і сучасної геодинаміки рельєфу. Він вказав на можливість застосування інструментальних методів (геодезичних, океанографічних, астрономічних, гідрологічних) для кількісної оцінки сучасної геодинаміки активних морфоструктур для практичних цілей. Герасимов був визначним організатором науки. З його активною участю були організовані інститути і сектори географії в Сибіру, Грузії, Азербайджані, Вірменії, в Україні, Молдавії, Литві, Казахстані, республіках Середньої Азії. Він сприяв створенню інститутів географії в Болгарії, на Кубі, Монголії, Румунії. Герасимов був нагороджений Великою золотою медаллю ГТ СРСР і золотою медаллю ім. Пржевальського. Під його керівництвом був створений єдиний в світі "Физико-географический атлас мира" (1964). Видатним українським географом був П.А.Тутковський (1858-1930). Після закінчення Київського університету працював хранителем геологічного кабінету цього ж університету (1884-1895 рр.), викладав у гімназіях Києва (1896-1904 рр.), інспектор, а потім директор народних училищ на Волині (1904-1913 рр.), професор Київського університету з 1914 р. П.А.Тутковський проводив геолого-географічні дослідження в Україні. За працю в області геології і мінералогії, виконані за дорученням Київського товариства дослідників природи, Тутковський у 1889 р. був нагороджений золотою медаллю ім.І.І.Рахманінова. В 1909 р. за праці з геології і географії він був нагороджений золотою медаллю Московського товариства аматорів природознавства, антропології і етнографії. Праці вченого, а їх близько 1000, охоплюють питання геології, мінералогії, петрографії, палеонтології, гідрогеології, археології тощо. Він першим у нашій країні зайнявся вивченням мікрофауни форамініфер із мезозойських і кайнозойських відкладів. Його фундаментальна праця "Копальні мікрофауни України їх геологічна вага і методи досліджень" (1925) є настільною книгою мікропалеонтологів. Тутковський – основоположник четвертинної геології. Він обстоював еолову гіпотезу походження лесу. Завдяки його дослідженням Київ та інші міста України отримали артезіанську воду. Академік Тутковський заклав фундамент географічної науки в Україні. Його праці "Природна районізація України" (1922), "Краєвиди україни в зв'язку з її природою і людністю" (1934) лежать в основі природного районування території України. Заслуговує уваги його "Словник геологічної термінології" (1923), що був складений вперше. Він автор підручника "Загальне землезнавство" (1927). В 1910-1912 рр. Тутковський заснував у Житомирі Центральний Волинський музей. А в 1924-1928 рр. – Національний геологічний музей у Києві (зараз він є частиною центрального науково-природничого музею НАН України). П.А.Тутковський – один з організаторів ВУАН, організатор і перший директор ІГН АН УРСР. Він вірив у краще майбутнє свого народу. Видатним українським географом був С.Л.Рудницький (1877-1937 рр.). Народився в Тернополі в сім'ї директора гімназії. В 1895 р. закінчив гімназію у Львові. Потім навчався у Львівському університеті, де студіював історію, географію та природознавство, геологію, німецьку мову. Закінчив університет в 1899 рр. і отримав право викладати географію та історію українською, польською та німецькою мовами. В 1910 р. захистив диплом доктора філософії. Починав свою наукову діяльність як історик під впливом М.С.Грушевського. З 1904 р. Рудницький продовжив навчання у Віденському університеті де поглибив знання з географії, геології, геоморфології і зарекомендував себе як здібний фахівець-польовик. Досліджував геоморфологію басейну верхнього Дністра. На основі польових досліджень опублікував 3-х томну монографію "Знадоби до морфо­логії сточища Дністра" (Львів, 1905,1907,1913 рр.). Рудницький вивчає загально-географічні проблеми, завдання та місце географії серед інших наук та ін. Завдання і проблеми в географії відображені в книзі "Нинішня географія" (1905). В 1910 р. опублікована "Коротка географія України" ч.1 Київ, ч.2, Львів, 1914 р. В 1908 р. Рудницький став доцентом кафедри географії Львівського університету з українською мовою викладу. В 1916 р. випустив книгу "Ukraine. Land und Volk", яку перевидав у Нью Йорку в 1918 р.В цій книзі професійно, з любов'ю описує Україну та її народ. Він активно сприяв виданню у Відні 1918 р. перших настінних карт України. З 1907 по 1919 р. Рудницький був постійним співредактором збірників математично-природописно-лікарської секції Наукового Товариства ім.Шевченка. Під час першої світової війни Рудницький служив військовим географом при австрійському генеральному штабі жив у Відні до 1917 р. У Відні 1914 р. видає книжку "Україна і українці" німецькою мовою, що була перекладена на інші мови. В 1918 р. вийшла книга "Країни Східної Європи", Відень. В 1919 р. у Львові вийшла книга "Проблеми географії України" та "Початкова географія для народних шкіл" (1919). В 1919 р. польська окупаційна влада звільнила Рудницького з роботи в університеті і він переїхав до Відня. В 1920 р. українські діячі культури в тому числі Рудницький, заснували у Відні Україн­ський вільний університет. З 1923 р. цей університет перебазо­вано до Праги і Рудницький був першим деканом філософського факуль­тету, професором географії України. Написав цікаву працю "Огляд національної території України" (Берлін, 1923). Цього ж року в Берліні вийшла "Українська справа зі становища політичної геогра­фії" та "До основи українського націоналізму" (Відень-Прага, 1923), "Основи землезнання України" т.1, Львів, 1923, т.2, Ужгород, 1926. Змістовні його "Основи морфології і геології Підкарпатської Русі і Закарпаття взагалі", Ужгород, 1925-1927рр. Крім того він опубліку­вав ще "Фізична географія України" Львів, 1924, "Антропогеографія України", Ужгород, 1926 та ін. Рудницький виступає як історик, географ, соціолог. Музею "Просвіта" в Ужгороді подарував велику колекцію мінералів. Його запрошують на роботу до Карлового та Віденського університетів, але патріот Рудницький хоче служити своєму народові і восени 1926 р. на запрошення народного коміса­ріату освіти УРСР переїжджає з Чехо-Словаччини в Україну. В Хар­кові його призначили завідувачем кафедри в Геодезичному інституті, а через рік він організував науково-дослідний інститут географії і веде активну викладацьку роботу. В 1929 р. ВУАН обрала Рудниць­кого своїм дійсним членом. Ним було підготовано багато карт України. Працю вченого перервав арешт в 1933 р. і ув'язнення у Свірлаг, де був розстріляний в 1937 р.Так закінчив свій земний шлях фундатор української географії, політолог і геополітик, академік С.Л.Рудницький. Володимир Михайлович Кубійович (1900-1985 рр.) Народився на Городенщині. Закінчив Краківський університет і викладав у ньому, але бувши свідомим українцем, не вписувався в офіційну університетську систему і в 1939 р. був звільнений з роботи. З цього часу аж до кінця війни Кубійович очолював у Кракові допомогову установу (Український Центральний Комітет). Наукові праці почав друкувати ще будучи студентом Краківського університету. До 1939 р. опублікував польською, українською та ін. мовами близько 60 позицій. Серед них виділяються дві великі праці: "Атлас України й суміжних країн" (1937) та "Географія України й суміжних країв" (1938). Проживаючи в еміграції, спочатку в Німеччині, а потім у Франції, Кубійович відновив роботу НТШ та почав видавати "Енциклопедію українознавства". В 1949 р. вийшов 1 том її статейного видання. В 1949 р. НТШ переїхало до Франції (м.Сарсаль поблизу Парижа). Було випущено 10 томів. Над словниковим 10-томником укладачі працювали майже 40 років. Це була перша енциклопедія українознавства.

Кiлькiсть переглядiв: 1198