Марков Костянтин Костянтинович

/Files/images/ЛОПМЛГПhp.jpg

(1905—1980 рр.)

Російський географ, мандрівник, академік АН СРСР.

Видатним радянським географом був К.К.Марков (1905-1980 рр.). Він проводив дослідження на території СРСР, в Світовому океані, на різних материках. Написав ряд фундаментальних праць, серед яких "Основные проблемы геоморфологии" (1948), "Палеогеография" (1960). Протягом трьох перших радянських антарктичних експедицій брав участь у дослідженнях. В 1965-1967 рр. у співавторстві з Лазуковим і Ніколаєвим випустив у світ 3-х томну монографію "Четвертичный период". Почав писати підручник "Физическая география мира", і редагувати "Географию Мирового океана". Він запропонував наскрізний метод в географії. Марков виділяє такі конкретні наскрізні методи: порівняльно-описовий, геофізичний, геохімічний, палеогеографічний, картографічний і математичний, космічний. Він створив свою палеогеографічну школу дослідників, куди входять сотні вчених. Марков прийшов до висновку, що найбільшою структурою географічної оболонки є полярна асиметрія. Хоч в цьому сумнівається академік В.Б.Сочава (1963).

Марков вважав, що географічний аналіз вимагає від географів не тільки просторової широти, але й історичної глибини. У своїй книзі "Палеогеографія" Марков підійшов до нової концепції: географія не може існувати без історичного підходу до природи. Ним були відкриті деякі закономірності природи в плейстоцені. Марков показав, що для природного процесу плейстоцену характерні: 1) зональність; 2) спрямованість; 3) ритмічність; 4) індивідуальність. Цікава думка вченого про метахронність як явища, що передбачає різноспрямований хід розвитку однорідних явищ, а не лише запізення або випередження подій. Він був прибічником єдиної географії і вважав, що в єдності і полягає душа географії. К.К.Марков – основоположник нової галузі географії – географії Світового океану. Мрією вченого було створення єдиної фізичної георафії світу. Він був ініціатором, співавтором, головним редактором "Географії Світового океану", де простежується ідея про планетарну єдність географічної оболонки, про Світовий океан як цілісну систему. Вчений підмітив парадоксальне положення географії, що полягає в інтегральності, а це суперечить диференційно-аналітичній тенденції. Він добре розумів, що інтеграція та диференціація – два боки єдиного процесу пізнання. Марков підтримував і розвивав системний аналіз, наголошував на аналітичному і синтетичному розгляді природних зон. Він звернув увагу на проблему контактних поверхонь у географічній оболонці. Цю концепцію граничних шарів, де взаємодіють різні за складом речовини, перетворюються енергетичні потоки, виникають різні пограничні ефекти, вчений назвав "поглядом у майбутнє географії".

Брав участь в експедиціях на Памір і Тянь-Шань, на Кавказ, в Західну і Східну Сибір, на острів Врангеля. Відвідав багато європейських країн і США. Тричі брав участь в експедиціях по вивченню Антарктиди (1955 - 1960). Його наукові інтереси лежали в галузі вивчення стародавнього заледеніння.


У 1935 р. йому - першому в СРСР - було присуджено вчений ступінь доктора географічних наук за монографію «Розвиток рельєфу північно-західній частині Ленінградської області». Пробудженню інтересу до гляціології сприяла і робота в Таджицько - Памірської експедиції Академії наук 1932 - 1933 рр, Під час якої він вперше побував на льодовиках. Під час Великої Вітчизняної війни за завданням штабу інженерних військ Карельського фронту займався питаннями військової географії. З 1945 р. Марков - декан географічного факультету МДУ, свою пристрасть до подорожей, любов до географії передав студентам.

У 1960 р. випустив книгу «Подорож до Антарктиди і навколо світу», пробудити у цілого ряду дослідників поклик до далеких країн . Брав діяльну участь в обробці матеріалів антарктичних експедицій , зокрема в складанні капітальної праці «Атлас Антарктиди ». Удостоєний Державної премії , Золотої медалі ім. П. П. Семенова- Тян-Шанського Географічного товариства СРСР .

Основні праці: фундаментальні дослідження четвертинного періоду на території СРСР, з впровадження історичних принципів у географічні дослідження, з загальної теорії фізичної географії та геоморфології, співвідношенню просторів, і тимчасових закономірностей ( метахронность географічних явищ); з впровадження аналітичних методів в практику географічних досліджень (спорово-пилковий, палеонтологічний, діатомовий та інші види аналізу). Маркову належить заслуга в організації ряду нових кафедр географічного факультету Московського університету. Почесний член географічних товариств Польщі та Хорватії, почесний доктор Лодзинського університету, удостоєний золотої медалі імені Семенова Тян-Шанського . Нагороджений 2 орденами, а також медалями.

Кiлькiсть переглядiв: 17