111

Олексій Арсентійович Івановський народився 23 лютого 1866 року у містечку Муюта на Алтаї. Середню освіту отримав у Томській гімназії, вищу – на історико-філологічному і фізико-математичному факультетах Московського університету. Протягом 1894-1895 років проходив стажування при Лейпцігському університеті у відомих німецьких географів Ратцеля і Геттнера та антрополога Шмідта, де отримав диплом доктора філософії.

Після повернення з-за кордону О. А. Івановський склав у Московському університеті магістерські іспити (з географії, метеорології і антропології) і після захисту дисертації "Об антропологическом составе населения России" отримав ступінь магістра географії.

У 90-х роках ХІХ ст. молодий вчений багато подорожує. Він здійснює цілий ряд наукових експедицій у важкодоступні віддалені райони Киргизії, Монголії, Південного Алтаю, де зібрав унікальні антропологічні матеріали, значно поповнивши колекції Антропологічного та Зоологічного музеїв Московського університету. У 1891 р. О. А. Івановський проводить гіпсеометричні дослідження у Московській губернії і спільно з професором Д. М. Анучиним здійснює поїздку на Кавказ, де досліджував Цейський льодовик .
Згодом були нові подорожі до Персії, Туреччини, знову Закавказзя, в яких поєднувалися дослідницькі інтереси географа і антрополога. Молодий вчений багато друкується у популярних часописах "Русские ведомости", "Русская мысль", "Землеведение". Окремими книжками виходять праці вченого, присвячені Монголії, зокрема "Монголы-Торгуты /М., 1893/, "Dіe Mongoleі" /Лейпціг, 1895/.

О. А. Івановському разом з його вчителем, а згодом і колегою, відомим географом Д. М. Анучиним належить велика заслуга у становленні вітчизняної науки про людину. Цьому у великій мірі сприяло заснування за ініціативи О. А. Івановського у 1900 р. "Русского антропологического журнала", беззмінним редактором якого він був до 1911 р. Редакторську роботу вчений плідно поєднував з педагогічною. У 1903 р. його обрали приват-доцентом Московського університету, де він читав лекції з антропогеографії, антропології та географії Росії. Паралельно О. А. Івановський читав також лекції на Московських педагогічних та комерційних курсах.

У 1913 р. сталася визначна подія у житті О. А. Івановського. Після захисту дисертації "Население земного шара. Опыт антропологической классификации" йому присвоїли звання доктора географії. А невдовзі його запрошують до Харківського університету. Якщо у московський період життя і діяльності наукові інтереси вченого навпіл розділялися між географією і антропологією, то після переїзду у 1914 р. до Харкова, де його було обрано ординарним професором по кафедрі географії та етнографії університету, О. А. Івановський повністю присвячує себе географії. Починається 20-річний, надзвичайно плідний період наукової діяльності вченого в царині географії в Україні.

Насамперед це стосується видавничої діяльності О. А. Івановського. До книжок, що побачили світ ще за життя вченого у Москві, зокрема "Об антропологическом составе населения России" /1904/, "Население земного шара" /1911/, "Географические имена" /1914/, поспіль виходять його книжки "География Российской империи" /1915/, "Отечествоведение" /1915/, обидві у співавторстві з К. М. Курдовим, а також "О преподавании географии" /1915/.

Примірник останньої книжки знаходиться у приватному зібранні доцента Харківського державного університету О. О. Жемерова. Навіть побіжне ознайомлення з нею переконливо наводить на два відомі міркування: що нове, це добре забуте старе, а також про наше байдуже ставлення до здобутків і надбань попередників. Ці міркування, безумовно, не нові, але резюме є очевидним.

Книжка "О преподавании географии", що побачила світ у 1915 р., не втратила своєї актуальності і по сьогодні. Ось, як автор вбачав роль краєзнавства (тоді воно називалося батьківщинознавством) у навчально-виховному процесі: "Батьківщина – перше джерело знань кожної дитини, вона – найважливіший наочний об’єкт на перших кроках її життя, і, природно, з боку школи на неї має бути звернуто особливу увагу. Завдання школи – через безпосереднє вивчення батьківщини зробити уявлення дітей більш чіткими, впорядкувати їх, посилити і тільки таким чином поглибити".

На жаль, у даній публікації немає можливості оприлюднити хоча б головні положення книжки, але навіть з наведеного уривку можна скласти уявлення проте, що й через 86 років після виходу її в світ, висловлені О. А. Івановським думки напрочуд співзвучні з методичними проблемами шкільної географії сьогодення і могли б слугувати передмовою до підручника з географії рідного краю.

Після революції О. А. Івановський очолив роботу із створення нових навчальних програм з географії, які отримали назву краєзнавчих, і використовувалися у 20-х роках в школах України.

Після реорганізації університету в Інститут народної освіти вчений працював професором географії в Академії теоретичних знань /1920-1922 р. /, в Інституті народної освіти /1922-1930 р. /, а також до 1929 р. завідувачем науково-дослідної кафедри антропології і географії.

Незважаючи на тяжкий недуг /О. А. Івановський страждав деформуючим артритом/, вчений не забував про проблеми школи. У 1925 р. він видав посібник "География в школе". На замовлення Всеукраїнського інституту підвищення кваліфікації вчителів підготував підручник "Фізична географія", багато працював над виданням науково-популярної літератури. Під його керівництвом студенти наукового гуртка кафедри географії склали і видрукували у п’яти випусках посібник для учнів шкіл України "Земля та її життя" /1928/.

І ще про одну корисну справу вченого варто згадати. Йому належить заслуга у заснуванні 1928 р. географічного факультету відновленого Харківського університету.

Помер О. А. Івановський 4 травня 1934 р., залишивши після себе велику наукову спадщину, яка вимагає творчого осмислення і повернення в науковий обіг.

Кiлькiсть переглядiв: 24