Павло Аполлонович Тутковський - український геолог, географ, педагог, палеонтолог і землезнавець. Один з основоположників геології та географії України, дійсний член Української (з 1919 року) і Білоруської (з 1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка (з 1923 року).

Народився Павло Тутковський 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області у родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей у родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої. Закінчивши Житомирську чоловічу гімназію зі срібною медаллю, у 1877 році поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету, проте був виключений з нього в 1879 році за участь у студентському заколоті. Але все-таки Павло Аполлонович довчився в університеті, закінчивши навчання у 1882 році. На першому курсі він зустрів О. Д. Багалій, яка згодом стала його дружиною. У 1881 році в них народилась дочка, майбутня письменниця Ольга Сно.

Науковим наставником Павла Тутковського був відомий геолог, Костянтин Матвійович Феофілактов. Після закінчення навчання Тутковського рекомендують на кафедру геології та мінералогії з метою підготовки до професорського звання. Через рік його призначають консерватором мінералогічного і геополітичного кабінету, де він працював з 1884 по 1895 роки. Це дає йому змогу утримувати велику родину, допомагати батькові. За дорученням Київського товариства природознавців Тутковський з 1884 по 1902 рік проводить геологічні та геополітичні дослідження практично всіх губерній України. Він захоплюється вивченням викопної мікрофауни і вперше в Росії друкує близько двадцяти оригінальних праць з цього питання. Одночасно Павло Тутковський вивчає підземні води України і у 1895 році подає свій проект водопостачання Києва. Саме завдяки йому Київ став одним із перших європейських міст, що забезпечували себе артезіанською водою.

У 1883 році Тутковського обрали почесним членом Київського товариства природознавців, згодом — дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства, членом Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, почесним членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.

У 1909 році Павло Аполлонович Тутковський разом із родиною переїздить до Житомира, де його призначають директором народних училищ Волинської губернії. У Житомирі, де він прожив дев’ять років, Тутковський залишив по собі добрий слід, і не лише як вчений-краєзнавець. Цей період його життя був тісно пов’язаний із Товариством дослідників Волині. Саме завдяки йому Волинський музей став самостійною науковою установою, переїхав у нове приміщення. Тутковський брав участь у розробці нового статуту музею, а зібрані геологічні матеріали займають у цьому музеї визначне місце.

Залишивши Житомир, Павло Тутковський переїздить до Києва на роботу в університеті Святого Володимира. Він працює приват-доцентом географії, а з 1914 року — професором кафедри географії, читає лекції з фізичної географії, стає одним із організаторів і перших академіків Всеукраїнської Академії Наук, фундатором Інституту геології та геологічного музею. У 1924 році збулась мрія Тутковського про створення геологічного музею в Києві. Тутковський брав участь в організації бібліотеки Академії наук, інституту наукової мови.

Одним із наріжних каменів відродження української культури Тутковський вважав створення національної наукової термінології. Він був одним з ініціаторів та організаторів видання “Матеріали до української природничої термінології та номенклатури”. У 1923 році Павло Тутковський видає укладений ним словник геополітичної термінології.

Наприкінці 1920-х років Тутковському прикріпили ярлик націоналіста і за цю крамолу вченого не раз викликали в ДПУ. Від ГУЛАГу вченого врятувала смерть, що сталася 3 червня 1930 року. Похований в Києві на Лук’янівському цвинтарі.

Кiлькiсть переглядiв: 66