ЗІНІН МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

/Files/photogallery/Zinin01.JPG

13 (25) серпня 1812 — † 6 (18) лютого 1880

видатний російський хімік—органік, академік Петербурзької АН (1865; ад'юнкт з 1855 р., екстраординарний академік з 1858 р., ординарний академік з 1865 р.), перший президент Російської фізико-хімічної спілки (1868–1877).

Микола Зінін народився на Кавказі, де його батько, Микола Іванович, знаходився з дипломатичною місією. Під час епідемії, що лютувала в тій місцевості, батьки і старші сестри загинули. Хлопець був відправлений до Саратова, до дядька. 1820 року він вступив до гімназії, під час навчання виявив високу працездатність, показав себе талановитою дитиною.

У 1830 приїхав до Казані і вступив на математичне відділення філософського (пізніше фізико-математичного) факультету казеннокоштним студентом (студенти, що не мали засобів на навчання; вони жили в університеті і після закінчення навчання були зобов'язані 6 років прослужити на державній службі). На нього швидко звернули увагу математик М. І. Лобачевський, астроном І. М. Симонов і опікун університету М. Н.Мусін-Пушкін. Зінін закінчив навчання 1833 року і отримав ступінь кандидата і золоту медаль за твір «Про пертурбації еліптичного руху планет», після цього його залишили в Казанському університеті викладати фізику, а з 1834 йому доручили також викладання механіки. З 1835 Зінін читав ще і курс теоретичної хімії.

Цікава історія цього призначення. Як видно з викладеного вище, Зінін не цікавився спеціально хімією, викладав математичні науки, вважав себе в першу чергу математиком. Проте в ті роки в Казанському університеті хімія викладалась слабко, відповідав за неї семінарист за освітою ад'юнкт Дунаєв. Лобачевський вирішив, що талановитий молодий учений зможе вивести кафедру хімії на гідний такого навчального закладу рівень. Зінін вклонявся перед Лобачевським і не зважився йому відмовити. В результаті російська наука отримала блискучого хіміка, засновника наукової школи. У тому ж році Зінін блискуче склав іспит на ступінь магістра фізико-математичних наук. Рада університету запропонувала йому хімічну тему для магістерської дисертації: «Про явища хімічної спорідненості і про перевагу теорії Берцеліуса, про постійні хімічні пропорції перед хімічною статикою Бертоллета».

1836 року Зінін захистив дисертацію і отримав вчений ступінь магістра фізико-математичних наук. Після реорганізації університету 1837 року був призначений ад'юнктом кафедри хімії і весною цього ж року за клопотанням Мусіна-Пушкіна був направлений на навчання за кордон. Спочатку Зінін попрямував до Берліну, де вивчав хімію у Е. Мічерліха і Розі (у Німеччині у той час працювали два відомі хіміки брати Генріх і Густав Розі), одночасно займаючись у К.Еренберга, Т.Шванна і Іоганна Мюллера; потім працював в інших лабораторіях видатних учених того часу: у Парижі у Жюля-Теофіля Пелуза, в Лондоні — у М.Фарадея, більше року (1839–1840) в Гессені у професора Ю. Лібіха.

Перша стаття Зініна була надрукована в «Liebigs Annalen», 1839 року, в ній він повідомляв про новий, знайдений ним спосіб перетворення гірко-мигдалевого масла в бензоїн. 1840 року в «Liebigs Annalen» було вміщена другу статтю Зініна про бензольні з'єднання. Ці роботи, викладені російською мовою, склали докторську дисертацію вченого, яку він захистив після повернення до Росії 1840 року, отримавши ступінь доктора природних наук. Назва дисертації була сформульована так: «Про з'єднання бензоїла і про відкриті нові тіла, що відносяться до бензоїлового ряду»

1841 року Зінін був затверджений екстраординарним професором на кафедрі технології. У Казані він залишався до 1847, допоки не отримав запрошення перейти на службу до Санкт-Петербурга професором хімії в медико-хірургічну академію. Там працював спочатку маючи звання ординарного професора (1848–1859 рр.), потім академіка (з 1856 р.), заслуженого професора (1869–1864 рр.), «директора хімічних робіт» (1864–1874 рр.) Професорську діяльність в академії Зінін суміщав з багатьма іншими обов'язками: дванадцять років (1852–1864) був вченим секретарем, два роки (1869–1870) був членом і два роки (1871–1872) головою академічного суду. Двічі (у 1864 і 1866) тимчасово управляв академією. з 1848 він був членом мануфактурної ради міністерства фінансів, з 1855 — членом військово-медичного вченого комітету. Після заснування при академії жіночих медичних курсів Зінін в 1873–1874 читав там фізику. 1855 року вибраний ад'юнктом Петербурзької АН, 1858 — екстраординарним академіком, 1865 — ординарним академіком.

1868 року разом з Д. І. Менделєєвим, Н. А. Меншуткіним та іншими виступив організатором Російської хімічної спілки і протягом десяти років був її президентом. Діяльність Зініна часто супроводжувалася науковими відрядженнями: на Кавказ для дослідження мінеральних вод, до Криму для дослідження грязей (1852), за кордон — для вивчення організації сучасних хімічних лабораторій, у зв'язку з облаштуванням нової академічної (1860), на паризьку виставку — як член журі (1867). Його останнє дослідження стосується амарової кислоти і її гомологів. Восени 1878 у Зініна виявилися перші напади хвороби, що привела до його смерті 1880 року.

Зінін вперше отримав бензоїн конденсацією бензальдегиду у присутності ціаністого калію і бензіл окисленням бензоїну азотною кислотою. 1842 року відкрив реакцію відновлення ароматичних нітропохідних в ароматичні аміни дією сірчистого амонію (Реакція Зініна). Цим шляхом Зінін синтезував 1842 анілін, який до цього був отриманий Ю. Ф. Фрицше з барвника індиго, а також α-нафтиламин. З цього часк анілін можна було отримувати в промислових масштабах. Надалі він показав загальність своєї реакції, отримавши тим же методом м-фенілендіамін відновленням м-дінітробензола (1844) і м-амінобензойную кислоту відновленням м-нітробензойною кислотою (1845). 1844 отримав тим же методом дезоксибензоїн. Діючи сірчистим амонієм на азобензол, він синтезував гідразобензол, який додаванням сірчаної кислоти перегрупував в бензидин (1845). Синтези Зініна послужили науковою основою для створення промисловості синтетичних фарбників, вибухових речовин, фармацевтичних препаратів, ароматичних речовин тощо.

1845 року він відкрив перегруповування гидразобензолу під дією кислот — «бензидинове перегруповування». Показав, що аміни — речовини, здатні утворювати соли з різними кислотами. 1854–1855 Зінін описав відкриті їм уреїди (похідні сечовини), синтезував (незалежно від Бертло і де Люка) «летюче гірчичне масло» (алліловий ефір ізотіоцианової кислоти) на основі йодистого аллілу і роданіду калію і досліджував його взаємодію з амінами з утворенням відповідних тіосечовин (1852 р.) Встановив, що при взаємодії цього масла з аніліном утворюється аллілфенілтіосечовина. Досліджував похідні радикалу алліла, синтезував алліловий спирт. Отримав (1860-і рр.) дихлор- і тетрахлорбензол, толан і стільбен.

З 1857 до 1860 він проводив дослідження ацетилбензоїну і бензоїлбензоїну, деяких похідних нафтолідіну і азооксибензиду. З 1860 всі роботи Зініна вже стосуються похідних масла гіркого мигдалю і бензоїну. У 1861 Зінін повідомив про наявність водню в органічних сполуках, в 1862 — про гідробензоїне, продукті дії водню на гірко-мигдалеве масло, про бензоїн, що окиснює. У 1863 Зінін описав нітробензіл, в 1864 — дію соляної кислоти на азобензід, в 1866 — дію їдкого калію на бензоїн за відсутності повітря, в запаяних трубках; отримав лепіден (тетрафенілфуран) дією соляної кислоти на бензоїн, продукт його окиснення — оксилепіден і похідні — дібромлепіден. 1867 року в Парижі Зінін представив місцевій академії та надрукував в «Comptes rendus» статтю «Про деякі факти, що стосуються речовин стільбенового ряду». З 1870 по 1876 роботи Зініна направлені на вивчення лепідена і його похідних. Остання його масштабна робота присвячена амаровій кислоті і її гомологам.

Співпраця Зініна з молодим інженером-артилеристом В. Ф. Петрушевським привела до вирішення проблеми отримання і використання сильної вибухової речовини — нітрогліцерину. Зінін розробив найпрогресивніший метод синтезу нітрогліцерину з гліцерину використанням концентрованої азотної кислоти, низької температури і т. д. Коли 1853 року об'єднана англо-французько-турецька армія висадилася в Криму і війна набула затяжного характеру, Зінін зробив все, щоб російська армія мала на озброєнні найсильніші вибухові речовини. Він запропонував начиняти нітрогліцерином гранати (1854), розробив спосіб отримання великих кількостей нітрогліцерину і спосіб його підривання. Проте його пропозиції не були реалізовані артилерійським відомством. Тільки у 1863–1867 нітрогліцерин почали успішно застосовувати для підземних і підводних вибухів.

Зінін разом з О. О. Воскресенським ще в Казані створив велику школу російських хіміків (Олександр Бутлеров, А. П. Бородін, Н. Н. Бекетов, Л. Н. Шишков, А. Н. Енгельгардт). Як зазначалося вище, Зінін активно брав участь в організації в Російської хімічної спілки (нині Всеросійська хімічна спілка ім. Д. І. Менделєєва).

Зінін був почесним членом багатьох російських та іноземних наукових спілок, академій і університетів, членом Французької АН, берлінської і лондонської хімічних спілок. Саме роботи Зініна значною мірою викликали визнання російської хімічної школи за кордоном. 1880 року відділення хімії Російської физико-хімічної спілки заснувало премію ім. Зініна і Воськресенського за кращі самостійні роботи в галузі хімії.

При всьому зовнішньому добробуті і безперечних творчих успіхах Зінін, за спогадами сучасників, був позбавлений душевної рівноваги і гарячився в тих випадках, де інші вчені виявили б щиру зацікавленість. Німецькому ученому А.Гофману вдалося модифікувати метод отримання аніліну з нітробензолу, відкритий Зініним. Гофман замінив сульфід амонію іншим відновником — воднем у момент виділення. На основі модифікованого методу він організував промислове виробництво аніліну, що викликало роздратовану реакцію Зініна, пріоритет якого ніхто не оскаржував: «Вічно німці відводять відкриття у нас з-під носа».

Досліджуючи нітропохідні, Зінін разом з В. Ф. Петрушевским почав роботи над створенням вибухової композиції на основі нітрогліцерину, безпечної при транспортуванні. У результаті був знайдений хороший варіант — просичення нітрогліцерином карбонату магнію. Про це Зінін розповідав своєму сусідові по дачі Альфреду Нобелю, синові Еммануїла Нобеля — власника заводу з виробництва мін.

Ідея стала в нагоді А.Нобелю після декількох років. Під час транспортування нітрогліцерину один з бутлів розбився і рідина просочила землю інфузора, насипану між бутлями для попередження можливого удару. Нобель, ймовірно, пригадав розповіді Зініна про те, що нітрогліцеріном слід просичувати порошкоподібні речовини, достатньо швидко оцінив властивості композиції, що утворилася, названої згодом динамітом, яка принесла йому величезні прибутки.

Дізнавшись все це, Зінін зазначив: «Цей Альфред Нобель вихопив у нас динаміт з-під носа». Проте немає ніяких підстав вважати, що Зінін був пихатий і хворобливо ревносно ставився до успіхів колег. Швидше за все відсутність внутрішньої гармонії — результат інтуїтивного відчуття того, що в іншій області — в математиці — він, можливо, зумів би досягти більшого. До останніх днів найулюбленішим його заняттям було читання різних математичних робіт.

Кiлькiсть переглядiв: 2131